Золоте 30-ліття українського фрістайлу з миколаївською пропискою.

Золоте 30-ліття українського фрістайлу з миколаївською пропискою.

Зірка світового фрістайлу миколаєвець Макс Нескромный може підтвердити: «батько» українського фрістайлу – корінний миколаєвець Віталій Леонідович Шведов (23.10.1940 – 20.05.2015).
Це він, заслужений тренер СРСР зі стрибків на батуті, надивившись зарубіжних спортивних новинок, колись задумав нездійсненне. В Миколаєві далекого 1988 року побудував за своїми креслюнками із батьками вихованців перший в СРСР 12-метровий трамплін для стрибків фрістайлістів у воду на спортивній базі «Спартак» із тодішнім очільником ФСТ Віктором Вовченком. Йому, романтику зимового спорту, судилося стати старшим тренером збірної СРСР (1987-1991), головним тренером збірної України з фрістайлу (1992-1998), постійно переконуючи чиновників у доцільності розбудови миколаївського «Спартака», який завжди був на його шиї, і трохи – місцевого бюджету.

Разом зі своєю дружиною-батутисткою Наталією Костянтинівною вони десятиліттями вірили в «золото» Олімпіади, до якого вперто йшли зі своїми вихованцями, починаючи від Олімпіади в Калгарі (1988), в показових виступах на якій вперше виступила наша землячка Тетяна Задорожня. З того часу «діти Шведова», які тренувалися на збільшеному до 18+6-метровому трампліні (для потрійного сальто), не пропустили жодних світових змагань, хоча й були драматичні сторінки, коли, рятуючи цей зимовий вид спорту від зникнення, тренеру доводилося виступати зі своїми вихованцями, не змінюючи громадянства, під прапором іншої держави – Білорусі, де для команди Шведова спеціально побудували олімпійське містечко. Але він завжди поспішав до Миколаєва, до своєї маленької квартири на Адміральській, звідки – 5 хвилин до «Спартака». Там ми з ним і познайомилися 1995 року: я брав перше у своєму житті інтерв’ю, будучи першокурсником педінституту. Тоді ми говорили і про важливість відкриття в місті секції з могулу, а ще – хокею.

Миколаївці важко тренувалися і гідно виступали на Олімпіадах в Альбервіллі (1992) за збірну СНД: тоді легендарні Наталя Шерстньова і Сергій Бут навіть дійшли до фіналу. Вперше збірна України виступила в Ліллехамері (1994), де наша Шерстньова була 5-та, а її колеги Інна Палієнко (9) та Сергій Бут (16) виступили, на жаль, із меншим успіхом. Олімпіада в Нагано дала нашій 18-річній Аллі Цупер, яку Віталій Шведов знайшов у Рівному, де була своя спортивна база, стати 5-ою, а Сергій Бут, взявши участь у своїй третій у житті першості, до фіналу знову не дійшов. Близькими до тріумфу зимової Олімпіади в різні роки були інші миколаївці: Максим Нескоромний, Ігор Ішутко, які мають у своєму запасі безцінні титули призерів чемпіонатів світу. До речі, виступаючи за збірну Білорусі на своїй четвертій у житті Олімпіаді, Алла Цупер здобула «золото» (Сочі, 2014), хоча у Пхьончхані до нагород вона так і не дійшла.
Загалом «діти Шведова» – це 10 учасників олімпійських ігор, чемпіони і призери першостей світу, величезна армія фрістайлістів по всьому світу, а ще – добра пам’ять про невисокого, вічно загорілого тренера найгарнішого зимового виду спорту.

Дуже символічно, що «золото» учасника ХХ, ХХІ, ХХІІ та чемпіона ХХІІІ зимової Олімпіади ААлександр Абраменко- до 30-ліття миколаївського фрістайлу. Це – величезна праця, талант і майстерність видатного миколаївця, титанічна заслуга тренерів: Макса Нескоромного та Енвера Аблаєва, а ще – його скромних батьків Ирина Абраменко та ВВладимир Абраменкоякі натерпілися всякого, оберігаючи свого сина від труднощів на шляху до спортивного Олімпу.

Сподіваюсь, що до наступної зимової Олімпіади в Миколаєві відбудують «Спартак», який ще кілька років тому ледь не приватизували і не розібрали місцеві ділки. І нехай справами, а не словами буде наше ставлення до батьків міста, чемпіонів, майбутнього.

Тарас Кремінь, народний депутат України, ПП “НАРОДНИЙ ФРОНТ”